Історія

Оборонне Товариство України – нині Товариство сприяння обороні України (ТСО України) є правонаступником і продовжувачем почесної діяльності своїх попередніх ТСО Авіахім (Товариство сприяння обороні і авіаційно-хімічному будівництву республіки) і ДОСААФ УРСР (Добровільного Товариства сприяння армії, авіації і флоту України).

Історія оборонного Товариства є частиною історії України. Товариство пройшло важкий шлях боротьби і перемог, завоювало визнання народу як школа виховання патріотів, стійких і відважних захисників своєї Батьківщини.

Добровільне патріотичне Товариство виникло в перші роки після закінчення Громадянської війни  та іноземної воєнної інтервенції. Воно з’явилось як патріотичний відгук народу на заклик уряду про зміцнення обороноздатності країни і Червоної Армії.

1918 р. під керівництвом М. В. Фрунзе створено військово-наукове Товариство, яке юридично було оформлено 14 січня 1927 р.

До створення Житомирської області на території нашого краю в певній мірі проводилась оборонно-масова робота, працювали окремі гуртки та секції з військово-прикладних видів спорту. Але широкого розмаху спортивно-масова робота, патріотичне виховання широких верств населення тоді ще не набули.

Слід сказати декілька слів про міжнародну обстановку, яка склалася протягом трьох передвоєнних років. В 1938 році фашистський блок на чолі з Німеччиною активізує свої агресивні дії. В березні 1938 року німці захоплюють Австрію. В вересні 1938 р. в Мюнхені заключається  позорна угода між урядами Англії, Франції, Німеччини та Італії ,н а підставі якої Німеччина окупує Судетську область, а в березні 1939 року – всю Чехословаччину. Влітку 1938 року Японія розгорнула військові дії в районі озера Хасан, а в травні 1939 року на території МНР в районі річки Халхін-Гол. Напад Німеччини на Польщу, війна з білофінами, окупація Європи створили велику напруженість біля кордонів СРСР.

Загроза військового нападу на СРСР підсилила патріотичний рух серед призовної молоді  України. Розгортаються змагання за кращу підготовку до вступу в лави Червоної Армії.

Житомирська область як адміністративна одиниця створена 22.09.1937 р., але вже через 15 днів після створення Житомирської області 07.10.1937 р. рішенням оргбюро обкому КП(У) було створено Житомирську обласну Раду ТСОАвіахіму, тому 7 жовтня 1937 р. вважається Днем створення обласної організації ТСОАвіахім-ДТСААФ-ТСОУ.

На кінці 1937 року та початку 1938-го в обласному центрі, в містах Бердичеві, Коростені, Новоград-Волинську і в деяких районних центрах були створені Ради ТСО Авіахіма. Під їх керівництвом почалась активно проводитись військово-патріотична пропаганда і робота по створенню навчально-матеріальної бази, розвитку військово-прикладних видів спорту, підготовка юнаків і дівчат до захисту Батьківщини. На жаль, в 1938 р. все керівництво області та районних Рад ТСОАВІАХІМ (61 чол.) - було репресовано, засуджено, частина розстріляна.

В середині 1939 року на Житомирщині діяли 176 хатин оборони, 47 військових кабінетів, 88 куточків військової пропаганди. Було розгорнуто ідеологічне переконання молоді на необхідність створення танкових екіпажів. 10 екіпажів було створено і на Житомирському моторно-ремонтному заводі.

В тому ж 1939 році почалась масова здача юнаками та дівчатами спортивних нормативів на нагрудні знаки оборонного Товариства.

При Житомирській обласній Раді ТСО Авіахіму наряду з іншими відділами функціонували планерна школа і школа авіаційних спеціалістів. А в ряді районів області діяли планерні та авіаційні гуртки, в яких брали участь сотні юнаків та дівчат. В них навчались льотчики та авіаційні техніки, парашутисти. Відомі славні імена наших земляків, таких як Герой  Радянського  Союзу  та  Народний  Герой А.Н. Вітрук,     Герої    Радянського    Союзу    льотчики    В. Демидов,  Л. Глущенко, Х. Гойнік та інші. Всі вони в майбутньому були видатними військовими командирами. З числа ТСО Авіахімовців Житомирщини вийшло немало видатних військових начальників, які очолювали дивізії, корпуси, армії. Це генерали І.М. Третяк, В.К. Андрущенко, С.І. Миронов, видатний земляк із села Поліське Коростенського району П.Ф. Жмаченко, командуючий 40-ю армією, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу, з 1955 до 1966 року очолював ДТСААФ України.

В оборонно-масовій та спортивній роботі, як і в будь - якій іншій справі провідниками були ентузіасти. В місті Овручі, наприклад, 18 річний хлопець С.Т. Шмуйло організував будівництво спортивного клубу та стрілецького тиру, на базі яких були підготовлені сотні Значкістів Комплекса  ГПО і «Ворошилівський стрілець». В подальшому Сергій Трохимович став військовим, одержав звання генерал-лейтенанта.

Як відомо із історії спортивного руху, на Житомирщині в червні 1939 року (уперше в СРСР) відзначався Всесоюзний День фізкультурника. До цього дня молода оборонна організація Поліського краю змогла підготувати 17000 значкістів ГПО, залучити до стрілецького спорту понад 10 000 юнаків та дівчат, до автомобільного та мотоциклетного спорту понад 13 000 чоловік.

З перших днів війни ТСО Авіахіму України стає одним з важливіших резервів Збройних Сил. Сотні тисяч чоловік, які пройшли військову підготовку в оборонному Товаристві, поповнювали ряди Армії і Флоту.  Від 40 до 80 % новобранців вливалися в армію з оборонними значками. Важливим завданням оборонного  Товариства в дні війни, як і в мирний час,  було масове навчання населення військовій справі, повсякденна участь у підготовці бойових резервів.

Виконуючи рішення Уряду, ТСО Авіахімовці оперативно приступили до обов’язкового військового навчання молоді в своїх навчальних групах майже з 30 військових спеціальностей.

Фашистська Німеччина хоч і завдала ніщівного удару по Житомирській області, але повністю паралізувати військово-патріотичну роботу на окупованій території не змогла.

В складних обставинах початкового періоду війни важливу роль в підтримці Червоної Армії відіграли добровільні народні формування – винищувальні батальйони та народне ополчення. Обласна організація ТСО Авіахіму приймала активну участь в їх створенні  та навчані. Багато навчальних підрозділів ТСО Авіахіму у повному складі вливались в винищувальні батальйони та формування народного ополчення.  Так, наприклад, багато членів оборонного Товариства Овруцького, Олевського, Народницького, Коростенського, Малинського районів приймали активну участь у бойових операціях в знаменитому партизанському загоні під командуванням двічі героя Радянського Союзу С.А. Ковпака, в партизанському об’єднанні колишнього першого секретаря обкому КПУ О.Ф. Федорова та в інших військових формуваннях.

Під час звільнення території України від фашистських загарбників радянські люди з радістю зустрічали воїнів Червоної Армії, усіма зусиллями намагались допомогти їй в розгромі ненависного ворога. У звільнених районах слідом за радянськими партійними органами почали відроджуватися організації оборонного Товариства.

Одним з першочергових завдань, які виникли перед організаціями ТСО Авіахіму у звільнених областях України, було розмінування їх територій, збирання зброї, техніки, розвідка вибухонебезпечних предметів та їх знешкодження. У багатьох районах Житомирщини міни нараховувались десятками тисяч. Підривались люди, тварини, будівлі, машини. Це була значна загроза у відродженні міст і сіл, в проведенні сільськогосподарських робіт, загроза для значної кількості населення.

Для виконання цього важливого завдання при Житомирській обласній Раді були створені курси, на яких по 300 годинній програмі на протязі 30 днів з відривом від виробництва готувались інструктори по розмінуванню (по два-чотири інструктори на кожну команду). Курси були укомплектовані в першу чергу із штатних працівників районних Рад ТСО Авіахіму, а також із числа членів Товариства, які були здатні виконувати обов’язки інструктора по розмінуванню, переважно із учасників Великої Вітчизняної війни. В штат обласної Ради на посаду інструктора-мінера призначався досвідчений спеціаліст, як правило офіцер із інженерних військ. При кожній районній Раді були сформовані команди бійців-мінерів, які проходили спеціальну підготовку (на протязі 10 днів по 60 – годинній програмі.).

В Житомирському оборонному Товаристві таких команд було 38, в яких безпосередньо здійснювали розмінування території 1775 чоловік.

Ризикуючи життям, бійці-мінери з честю виконали покладені на них завдання. Особливу мужність та героїзм при виконанні урядового завдання проявили працівники районних Рад ТСО Авіахіму інструктори та бійці-мінери Житомирського, Ємільчинського, Коростишівського, Малинського районів. Наприклад, Дорошенко Іван Омелянович, – голова Малинської районної Ради ТСО Авіахіму, нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, орденом Червоної Зірки нагороджений Новицький Павло Дмитрович – інструктор-мінер Малинської районної команди ТСО Авіахіму, медаллю «За відвагу» - Шикун Павло Дмитрович, інструктор – мінер Малинської команди мінерів.

Постановою Президії Центральної Ради Союзу ТСО Авіахіму СРСР, за особисту відвагу та професіоналізм, проявлені при розмінуванні території області нагороджені знаком «Відмінний мінер» Лозько С.М., Михайленко О.І., Дідусь В.М., Горбатюк Б.О., Федорук О.Г., Новицький П.Д., Карпенко Л.О., Чуєвський В.А., Тарасюк С.М. та Сладкевич Л.П.

Виконавши урядове завдання по очищенню території області від вибухонебезпечних предметів, оборонні колективи зосередили свої зусилля на подальшому військово-патріотичному вихованню молоді та захисту своєї Батьківщини. До цього зобов’язували небезпечні обставини внаслідок розв’язання агресивними колами т.н. «холодної війни». Ці події співпадали з реформуванням оборонного Товариства СРСР. Воно розпалось на три окремі організації – ДТСАРМ, ДТСАВ, ДОСФЛОТ.

Наша обласна організація залишилась в системі ДТСАРМу. Розділення товариства на три самостійні одиниці не призвело до негативного наслідку в діяльності оборонних колективів Житомирщини. Організація продовжувала виконувати свої статутні завдання.

В 1951 році три окремих товариства прийшли до розумного висновку і об’єдналися в  одну відому організацію під знаменною назвою «ДТСААФ». В послідуючі роки обласна оборонна організація значно розширила сфери своєї діяльності. Вона робить ставку на подальший розвиток навчальної матеріальної бази, спортивно-масову роботу з метою збільшення підготовки кадрів для Збройних Сил та народного господарства. В 50-60 десяті роки на кошти від надходження членських внесків і реалізації лотереї ДТСААФ, були збудовані адміністративний будинок обласного комітету, приміщення автомобільних шкіл,  СТК та багато інших будівель і споруд.

Протягом багатьох років провідне місце серед оборонних колективів займала Житомирська автомобільна школа. Досить зауважити, що на базі школи проводились обласні, республіканські і всесоюзні навчальні збори та спортивні змагання. За досвідом роботи школи приїжджали делегації зарубіжних оборонних організацій.

На початку 1986 року оборонна організація області нараховувала понад 705 тисяч членів ДТСААФ, які були об’єднані в 2770-ти первинних організаціях.

Обласному комітету ДТСААФ були підпорядковані 20 міських і районних організацій, 22 спортивних клуба, обласний СТК і обласний спортивно – стрілецький клуб, 5 автомобільних шкіл і одна радіотехнічна школа. За роки діяльності радіотехнічна школа підготувала більше 100 тисяч спеціалістів для Збройних Сил і народного господарства. В 1968 році Постановою Президії ЦК ДТСААФ школі було присвоєно почесне звання «Зразково-показова навчальна організація ДТСААФ». Крім навчальних функцій, школа здійснювала організаційні заходи по проведенню спортивних змагань з радіоспорту. На базі радіошколи були проведені 3 чемпіонати Радянського Союзу і 2 міжнародних змагання, в яких брали участь 8 країн Європи і команда КНДР.

По ряду напрямків діяльності Житомирська обласна організація неодноразово займала в республіканській організації ДТСААФ ведучі місця, в тому числі по підготовці спеціалістів для Збройних Сил.

Починаючи з 70-х років, в економічному та духовному розвитку СРСР з’являються елементи застою, які переросли в соціальне кризове явище. Перебудова, розпочата в 1985 році не змогла зупинити деморалізацію радянського суспільства, яке з наростаючою швидкістю розкладалося і, врешті-решт, одна з могутніх держав світу без всякої зовнішньої воєнної сили розпалася на окремі території, з яких утворилися нові незалежні країни і в їх числі наша Батьківщина – Україна.

Переформування всіх державних та громадських організацій проходять саме в цей період. Така робота не могла оминути і ДТСААФ.

26 вересня 1991 року VII (позачерговий) з’їзд ДТСААФ України, завершуючи півторарічну активну роботу, яка активно проводилась в організаціях та комітетах Товариства по обговоренню принципових положень утворення самостійної оборонно-патріотичної організації України, виражаючи думку більшості, прийняв рішення про реорганізацію української республіканської організації ДТСААФ  СРСР в «Товариство сприяння обороні України» (ТСОУ).

Це відповідало вимогам сьогодення, правовим нормам діючого на Україні законодавства. ТСОУ  зайняло своє чинне місце серед структур республіканських громадських організацій як самостійне оборонно-патріотичне і спортивно-технічне об’єднання громадян. Головна мета Товариства – підготовка населення до праці і захисту Вітчизни.

З’їздом були затверджені новий прапор та емблема Товариства, розв’язані всі організаційні питання, що торкалися практичної діяльності комітетів та організацій Товариства, поставлені завдання по відновленню минулого авторитету ТСОУ серед населення країни.

Умови роботи були дуже складними. Вони обумовлювались нестабільністю економіки та політики держави, безперервним зростанням цін, інфляцією, заборгованістю по зарплаті, пенсії та іншим соціальним виплатам. Руйнувалися цілі галузі господарства. Незадовільне фінансування науки, освіти, охорони здоров’я, культури і спорту призводило до негативних явищ і в цих духовно важливих галузях.

В суспільстві розповсюджуються пріоритети особистих інтересів, захист держави не вважається обов’язком. Правовий нігілізм і духовна спустошеність викликають падіння престижу військової служби.

В таких умовах необхідно було знайти нові форми і методи роботи, зробити її цікавою і необхідною для населення, для молоді. Крім того, треба було навчитися господарювати по-новому, знати ринкову економіку, проявляти ініціативу, заповзятість,  кмітливість. Стало зрозуміло, що жодна організація, яка не здатна знайти кошти на своє функціонування, в нових умовах просто не виживе. І багато хто не виживав. На жаль, не всі районні організації змогли перебудуватись у відповідності до сучасних вимог. Бездіяльність та безініціативність деяких керівників організацій районної ланки привела до закриття оборонних центрів. Перестали існувати Народицький районний комітет, Радомишльський, Ружинський, Червоноармійський…, припинила свою діяльність Житомирська зразкова радіотехнічна школа імені двічі Героя   Соціалістичної Праці академіка С.П. Корольова, яка підготувала багато спеціалістів – радіоаматорів. Складні економічні обставини не дозволили існувати далі обласному клубу службового собаківництва, обласному стрілецько-спортивному клубу.

В складному становищі опинилися технічні і прикладні види спорту, якими опікується оборонне Товариство. Як відомо, без державної чи солідної спонсорської  підтримки технічні види спорту, які мають своєю базою дорогі знаряддя (дельтаплани, автомобілі, мотоцикли. зброю) та складні умови зберігання й обслуговування, розвиватися не будуть в тих обсягах, як то було раніше, яким би ентузіазмом не були заряджені спортсмени.

28.11.2002 року постановою бюро ЦК ТСО України на базі Коростенської АШ створено Коростенський технічний коледж - вищий навчальний заклад I-II рівня акредитації. Госпрозрахункову діяльність ведуть: один коледж, чотири автомобільні школи та одинадцять  спортивно-технічних клубів.